Сучасне обличчя Сум традиційно асоціюють із його промисловим минулим чи купецькою архітектурою, проте реальні сенси міського простору завжди формували люди. У XXI столітті саме активні містянки, які змінили місто, стали головною рушійною силою його позитивних трансформацій. Внесок жінок у розвиток регіону є системним і масштабним. У цій статті sumchanka.info розповідає історії жінок, чия щоденна праця та управлінські рішення крок за кроком змінили Сумщину.
Трохи історичних постатей
Досліджуючи минуле нашого краю, особливу увагу привертають історії жінок, які самостійно творили національну культуру, і яскравим прикладом цього є Варвара Ніколівна Ханенко (Терещенко). Походячи зі славетного роду цукрозаводчиків із Глухова, вона здобула домашню освіту, але стала першою в українській історії жінкою-засновницею музеїв та визнаною експерткою у своїй справі. Спільно з чоловіком Богданом Ханенком вона роками збирала унікальну колекцію європейського живопису, скульптур, ікон та кераміки, яка виросла з перших картин, придбаних під час їхньої весільної подорожі Італією.
Керуючись родинним заповітом віддавати більшість прибутків на благодійність, Варвара Ханенко фінансувала будівництво лікарень, притулків, шкіл та археологічних розкопок. Крім того, вона впроваджувала значні соціальні інновації: заснувала прогресивну агрошколу для селян та відкрила ткацьку майстерню, яка відродила традиційне українське килимарство. У 1887 році подружжя звело у Києві спеціальну будівлю для приватного музею, а після смерті чоловіка в розпал Першої світової війни Варвара стала довічною розпорядницею цієї грандіозної мистецької збірки.
Коли у 1918 році більшовики загрожували знищенням колекції, меценатка категорично відмовилася від пропозиції гетьмана Скоропадського евакуюватися окремим потягом до Німеччини, наполігши, що музей має залишитися в Києві, й згодом подарувала його Українській академії наук. Радянська влада відповіла жорстокістю: вилучила імена Ханенків із назви закладу, розпродавала раритети за кордон, а самій Варварі дозволила жити лише в маленькій кімнаті на горішньому поверсі власного дому без права заходити до музею. Попри це, вона до самої смерті у 1922 році таємно берегла колекцію, якій лише у 1998 році повернули імена її справжніх творців, довівши, що подібні історії жінок із Сумщини сильніші за будь-які політичні режими.
(Засновниця музеїв Варвара Ханенко)
Ключову роль у формуванні системи соціального захисту Сум відіграла Наталія Максимівна Харитоненко, виступивши головним ініціатором створення великого дитячого притулку. Історія жінки дуже захоплива. У 1887–1888 роках на вулиці Троїцькій вона заснувала заклад для дівчат-сиріт, напівсиріт та дітей із родин, що втратили годувальника. Завдяки її зусиллям місто отримало один із найсучасніших та найбільш забезпечених соціально-освітніх закладів регіону, який згодом переріс в училище-пансіон та був названий на її честь.
Її вплив на доброустрій міста підкріплювався системним підходом до фінансування та управління цим проєктом. Звичайно, що у процесі розвитку брало участь подружжя Харитоненків, але саме пані Наталія часто була ініціаторкою багатьох важливих проєктів:
- Передача майна: під потреби притулку родина безплатно віддала частину власної садиби.
- Базові інвестиції: на влаштування закладу було виділено близько 150 000 карбованців особистого капіталу.
- Довічне забезпечення: аби заклад функціонував стабільно, вона внесла до державної скарбниці 162 500 карбованців недоторканного капіталу (відсотки з нього покривали витрати установи), щороку додаючи власні кошти.
Керівництво: до кінця життя (у 1904 році) вона залишалася офіційною опікункою установи, особисто контролюючи умови проживання та рівень навчання вихованок.
Саме завдяки їй у Сумах з’явився один із найсучасніших та найбільш забезпечених соціально-освітніх закладів регіону для вразливих категорій населення, що значно підвищило рівень соціального захисту й порядку міста.
Крім того, в історії згадується графиня Толстая, яка володіла великим цукровим заводом у селі Гребениківка Сумського повіту. Проте текст не містить жодних даних про її чоловіка чи про її особисту меценатську або соціальну діяльність для міста, окрім факту володіння промисловим об’єктом.
Волонтерки та громадські діячки
Розповідаючи про наших сум’янок, ми маємо на увазі жительок усієї області. Історії жінок, які від початку повномасштабного вторгнення взяли на себе місію забезпечувати надійний тил, стали важливою частиною новітньої історії Сумщини. Місцеві волонтерки довели, що ефективна допомога війську та цивільним тримається на системній праці та чіткій координації.
Яскравим прикладом такої відданості є діяльність Марини Лебідь, яка представляє благодійний фонд «Сумщина — незламний форпост». Волонтерка успішно поєднала основну цивільну роботу з масштабним забезпеченням армії та всебічною підтримкою людей, які постраждали від бойових дій. Такий підхід дозволив фонду оперативно реагувати на запити як з передової, так і всередині регіону.
Не менш вагомий внесок у спільну справу робить Тамара Рябущенко, яка очолила активний волонтерський осередок в області. Разом із командою однодумиць, яку в колі військових та цивільних по-дружньому назвали «підрозділом фей», вона організувала регулярне виготовлення захисних сіток. Окрім цього, команда стала самостійно та систематично доставляти зібрану допомогу безпосередньо на передові позиції, закриваючи нагальні потреби українських захисників.
(Волонтерка Марина Лебідь)
«Сумські бджілки»: гарячі обіди в окопи за допомогою дронів
Одним із найпотужніших кулінарних осередків допомоги стала команда Ірини Лошак. Те, що починалося як приватна ініціатива на домашній кухні з випікання пиріжків, переросло в масштабний волонтерський рух під назвою «Сумські бджілки». Разом із коліжанкою Юлією та кількома помічницями Ірина щодня готує щонайменше по сто порцій їжі. Робочий день команди починається о п’ятій ранку із закупівель продуктів і часто триває до глибокої ночі, а іноді — і до наступного ранку, залежно від кількості запитів.
З часом навколо волонтерок сформувалася активна цифрова спільнота в месенджерах, яка допомагає закривати термінові потреби в продуктах чи робочих руках. «Сумські бджілки» не обмежуються лише їжею — вони відправляють до десяти посилок на день у різні куточки фронту, передаючи бійцям одяг, ліки та зарядні станції. Роботу кухні підтримують як місцеві жителі, так і іноземні благодійники з Великої Британії та Бельгії, які допомагають з оплатою оренди приміщення та закупівлею м’яса.
(Робота команди «Сумські бджілки»)
Порятунок чотирилапих на прикордонні
Історії жінок Сумщини демонструють, що в умовах війни допомоги потребують усі живі істоти. Сум’янка Алла Літвінова, яка до повномасштабного вторгнення працювала грумером, понад рік тому долучилася до благодійного фонду «Сумщина — незламний форпост». Вона зосередила свої зусилля на допомозі тваринам, яких господарі змушені були залишити під час евакуації з прикордонних зон.
Алла організувала збір кормів та медикаментів, координуючи допомогу через небайдужих мешканців Сумщини. Попри короткі терміни, її команді вдається збирати великі обсяги гуманітарних вантажів і доставляти їх безпосередньо в прикордонні населені пункти, де залишеними тваринами опікуються місцеві жителі.
(Волонтерка Алла Літвінова)
Сучасні історії жінок, які надихають і змінюють прифронтові Суми, пишуться не гучними гаслами, а щоденною, рутинною та виснажливою працею біля гарячих плит чи під час зборів гуманітарної допомоги. Готовність діставати пиріжки з духовки під звуки ворожих безпілотників та шукати корми для покинутих тварин на самому прикордонні — це і є той тиловий внесок, що змінює обличчя міста. Взаємодопомога, порятунок життів та турбота про тих, хто не може сам про себе подбати, об’єднують Суми. Саме ці сильні сум’янки перетворюють рідне місто на незламний форпост, доводячи, що справжні зміни починаються з кожної небайдужої дії в тилу.