В старовинному місті Путивлі налічувалось аж двадцять чотири церкви й чотири монастирі, які були розташовані по кутах міста. До наших днів збереглося всього дві чернечі оселі. Слід зауважити, що лише два з чотирьох монастирів мали статус жіночих. Більш докладно про Свято-Духівський жіночий монастир читайте на sumchanka.info.

Сіверська половина

Слід зауважити, що ситуація з монастирями у Сумській області має певну особливість. Річ у тому, що Сумщина  утворена об’єднанням двох прикордонних частин історико-етнографічних територій, а  саме Сіверщини й Слобожанщини. На території регіону не має монастирів найдавніших часів, наприклад Руси-України. Оскільки першою була заселена Сіверщина то саме тут містяться старші за віком монастирі, наприклад Глухівсько-Петропавлівський, який датується 1230 роком. А Слобожанська частина Сумщини була заселена у XVII столітті, тому найдавніший монастир на цій частині території області, Охтирський Троїцький заснований у 1654 році. Свято-Духівський дівочий монастир належить до Сіверської половини Сумщини. 

Його звели у XVI столітті. Як часто бувало у ті часи, спочатку він був дерев’яний й поступово занепадав. Пізніше російський цар Петро I своїм указом наказав звести на цьому місці мурований храм. Тож тут у 80-их роках було збудовано головний храм монастиря – Спасо-Преображенський. Дещо пізніше у 1697-1707 роках була зведена надбрамна Хрестовоздвиженська церква-дзвінниця. Стиль споруди дуже схожий зі стилем Мовчанівської обителі, яка знаходиться неподалік.  Сам храм заховали за кам’яними стінами, які мали намір використовувати як фортечні, коли б знадобилось оборонятись.

Осередок культури

Внутрішнє декорування монастиря, не відрізняється від інших православних храмів, дуже по церковному багате, а доповнює його розкішний іконостас. У храмі можна побачити багато старовинних ікон. Тут же збереглися келії черниць, які демонструють й нагадують про аскетичний спосіб їхнього життя. 

Ще одна деталь, яка відрізняє Сумські монастирі від інших в Україні це їх провінційність. За ними не стояли славетні школи розпису й оформлення. Хоч в них і працювали видатні митці, таланти, та їхні імена, зазвичай залишались невідомими. 

Був монастир, залишився храм

Хоча, наявність старовинних ікон, дорогого іконостасу не випадковість. Слід зауважити, що як скрізь у Європі, у ті часи в Україні, а відповідно й на Сумщині монастирі були не лише релігійними центрами, але й осередком культури у широкому розумінні. Сумські монастирі не відрізнялись від європейських, але з доповненням – зазвичай вони були осередком культури місцевого значення.

Потому більшість монастирів Сумщини, в тому числі й Свято-Духівський, були центрами своєрідних архітектурних шкіл. Будівлі більшості монастирів яскраво новаторські та неповторні. До слова два, Путивльські монастирі Мовчанівський та Свято-Духівський були вельми значущими мистецькими збірками аж до 1918 року. У монастирях було представлено різьблення, малярство, порцеляну, золотарство, рукописи, стародруки, ліпідарії та гапти.

У 1770 році Свято-Духівський дівочий монастир був перетворений на міський Спасо-Преображенський собор. На сьогодні тут найкраще збереглися старожитності, а саме іконостас, надгробні плити, люстра тощо. Ще одна цікавинка цього монастиря полягає в тому, що тут у часи стрілецького бунту у Московії, в одній із чернечих келій тримали ув’язнену  московську царицю Соф’ю. Вона була донькою царя Олексія Михайловича від першої дружини. Здобула європейську освіту, брала активну участь у боротьбі за владу. Пізніше була переведена у Московський монастир де й померла бувши черницею.