Сучасна Сумщина, як і більшість інших регіонів України, святкує новорічно-різдвяний період за звичними традиціями. Хоча основною подією є Новий рік, оскільки його святкують усі без винятку, це свято не відзначається особливою духовністю чи глибиною. Натомість Різдво, попри спроби радянської влади обмежити його святкування, зберегло свою сутність як свято, наповнене обрядовістю та таємничістю. Більше на sumchanka.info.
Різдвяні звичаї на Сумщині
Традиція святкування Різдва на Сумщині почала відроджуватися ще в 70-х роках XX століття, коли Різдвяні святкування були заборонені і проводилися переважно в домашньому колі, далеко від сторонніх очей. Люди тихо співали колядки та щедрівки, готували традиційну кутю, але робити це відкрито було небезпечно – це могло зашкодити кар’єрі або навіть призвести до переслідувань. Уже багато років поспіль на Сумщині можна вільно ходити по дворах і квартирах, вітаючи з Різдвом. Хоча серед молоді є й такі, хто святкує більше через прагнення заробити грошей, більшість людей, особливо старше покоління, зберігають повагу до традицій і щиро віддаються святковим обрядам.
Попри те, що Сумщина складається з різних етнічних та історичних регіонів, в обрядовості святкування Різдва суттєвих відмінностей між ними немає. Олег Корнієнко, голова правління Сумської обласної організації Національної спілки краєзнавців України, пояснює це тим, що населення Сумщини в історичному плані складається з різних груп, які вносили свої традиції в місцеву культуру, і з часом ці звичаї стали єдиними для всього регіону. Найстаріші обряди залишались незмінними, що дозволило зберегти культурну спадщину через покоління.
Святвечір і підготовка до нього
На початку XX століття перед Різдвом господині ретельно готували свої оселі: підмазували хати, прали фіранки та рушники, щоб свято пройшло в атмосфері чистоти та гармонії. У цей час навіть зазвичай курці на деякий час відмовлялися від своїх звичок, оскільки в хаті було вистелене сіно, яке символізувало народження Ісуса у яслах, і будь-який вогонь міг бути небезпечним.
Згідно з традицією, кожен член родини виконував свою роль під час святкового дійства, а діти теж активно брали участь у підготовці до свят. Напередодні Різдва сум’янки готували 12 пісних страв, накривали стіл, а по його кутках розкладали часник, печиво у вигляді “голубків”, ставили зайву миску для подорожнього. Голова родини приносив до хати дідуха – перший сніп із нового врожаю, який символізував родючість і добробут. Потім він обходив господарство з хлібом і медом, змащуючи тварин, щоб забезпечити їм добробут на весь рік. Особливо важливим моментом було, коли він виходив надвір із кутею, аби “покликати мороз” – таким чином намагалися захистити врожай від холоду, проганяючи нечисту силу і намагаючись зберегти родючість землі. Після цього всі разом колядували та водили козу, підтримуючи зв’язок із традиціями та обрядовими піснями.
Традиційні страви на Святвечір
Кутя – це давня обрядова страва, яка займає важливе місце в різдвяних святкуваннях на Сумщині на початку минулого століття. Разом з узваром її ставили на покуті, звідки і походить назва цієї страви. Вона має глибоке ритуальне значення, і дні, коли її готують, отримали назви Багата кутя, Щедра кутя та Голодна кутя, залежно від того, коли саме готувалася та чи інша страва. За словами сумського фольклориста Сергія П’ятаченка, кутя також використовувалася у сум’янок для ворожінь. Одним із традиційних обрядів було кидання куті з ложки на стелю – скільки зерен прилипало, стільки добра, за повір’ям, мало прийти в господарство в наступному році. Цей обряд був не лише частиною святкової трапези, а й символічним актом, який мав на меті залучити удачу та добробут.
Сергій Васильович розповів, що після вечері кутю залишали на столі для душ покійних родичів, які, як вірили жителі Сумщини, могли відвідати свої колишні оселі в цю святу ніч. Залишені ложки та те, чи були вони перекинуті, чи ні, вважалося знаком того, чи прийняли душі почастунок, чи залишилися задоволені та, чи будуть допомагати живим. В Різдво кутю традиційно несли хрещеним батькам та родичам, разом з іншими стравами святкової вечері, продовжуючи обряд пошанування рідних.
“Коза”, “Маланка” й “комсомольське Різдво”
На початку XX століття в селі Бацмани, що на Роменщині, Павло Гнідич зафіксував низку колядок та зробив фотографії обряду “водіння кози”, що проводили колядники. Водночас фольклорист Валентин Дубравін записав різдвяні ігри “Коза” та “Маланка” в кількох районах Сумщини, що підтверджує їхнє активне існування на той час.
Різдвяні традиції на Слобожанщині мали широку популярність і складалися з багатьох елементів, поєднуючи християнські образи та символи з давніми архаїчними віруваннями і архетипами. Однак у XX столітті, після приходу більшовиків до влади, святкування Різдва зазнало значних змін. Спочатку намагалися замінити це свято на “комсомольське Різдво”, а згодом взагалі викреслили його з календаря, заборонивши всі обряди та ритуали. Це негативно позначилося на народних традиціях: багато колядок було забуто, а необхідні обряди і святкові ігри поступово зникли.
У XXI столітті, коли інтерес до національних традицій знову зростає і відновлюється пошук коренів, є можливість відтворити частину цих обрядів завдяки старим записам і фотографіям, таким як ті, що залишив Павло Гнідич. Відродження цих звичаїв дозволяє краще зрозуміти, як святкували Святвечір наші предки.