Вінок на голові українок був не просто аксесуаром. Це була частина аутентичного вбрання, і в кожному регіоні він мав свої особливості. Більше на нашому сайті sumchanka.
Історія вінка
Вінок – древній аксесуар. Ще у ХІІ-ІІІ сторіччі до нашої ери, за часів шумерської культури про нього згадувалось вперше. У нащадків шумерів було заведено залишати наступним поколінням символ богині Інанни, який складався з вінка — кола, вплетеної в нього стрічки та шестипроменевої зірки в центрі.
Ідентичний знак зображений на саркофазі князя Ярослава Мудрого в Софійському соборі. Історики припускають, що український вінок — спрощений знак Інанни, своєрідне побажання та символ мирного неба над головою того, хто його одягає, оберіг від чар, злих сил та напастей.
Сумські особливості
Якщо окремо говорити про традиційні вінки Сумщини, то в теплий період більшість з них плелися з живих квітів, а подекуди духмяних лікарських трав. Особливо це було актуально на свята.
Майже всі квіти збирали у садку біля будинку. В хід йшли ружа, чорнобривці, петрів батіг, любисток, барвінок, м’ята. Після свят цей живий аксесуар зберігали вдома і використовували в лікувальних цілях. Наприклад, вдягали вінок на голову, щоб вона не боліла, заварювали трави для ополіскування волосся чи купання малечі.
Плетіння вінка було справжнім мистецтвом. Дівчата знали, коли та як збирати матеріал для вінка – квіти, як саме їх вплітати, аби не пошкодити, яке зілля можна поєднувати між собою та навіть як замочувати квіти у рослинних соках аби вони довше зберігали свіжість.
Вінкоплетіння супроводжувалося піснями та приказками. Дівчаткам вінки плели мами та старші сестри. Цей головний убір навіть ховали під подушку, аби наснився віщий сон.
Ретельно підбирались і стрічки під вінок. Їх міряли по довжині коси, а саму тканину різали нижче коси.
Окремо слід сказати про весільні традиції та весільні вінки. Так, молодій, як правило, плели вінок зі штучних квітів, бо зазвичай святкували його в шлюбний сезон – восени на Покрову. Коли весілля гуляли після Великодня в теплу пору року, то в головний убір вплітали барвінок.
Також на Слобожанщині інколи на голову молодої одягали шовкову стрічку або хустку, зверху – вінок зі штучних квітів з паперу чи тканини, вмочених в парафін, та восковиць – парафінових чи воскових крапельок. До вінка додавали перо павича та довершували «квіткою» – аксесуаром з призбираної стрічки, одну з яких пришивали до головного убору молодого.
Мода на воскові вінки прийшла з Англії. Їх популярність припала на другу половину ХІХ – першу половину ХХ ст. Вінок виготовляли подружки нареченої або головний убір купували у жінок, які займалися їх робили на замовлення. Також молода могла позичити такий вінок.
На Слобожанщині в деяких селах вінок називався «квітка» («цвіток»). На дівич-вечір молода сама виготовляла цей аксесуар з червоної стрічки.
Якщо дівчина збиралася одружуватися і ходила с статусі нареченої, то вона одягала на голову широку стрічку, прикрашену саморобними квітами з вузьких стрічок, а зверху – два вінки з квітів, один поверх іншого.
Особливе місце у наших пращурів займав купальський вінок. Головними атрибутами свята Івана Купала були сам Купало і Марена – на Слобожанщині так називали «старшу русалку». У регіоні її виготовляли з гілок чорноклена та трав.
Вінки з запашних трав та квітів пускали на воду разом зі свічками та спостерігали за тим, що відбудеться з цим святковим атрибутом.
Вважалося, що купальські вінки мають цілющу силу. Дівчата зберігали ці аксесуари на горищі, бо вірили, що зілля, з якого зроблений вінок, позбавляє від різних хвороб.