Євген Попов – видатний вчений психіатр, поліглот, людина з феноменальною пам’яттю та прекрасний педагог родом з Сумщини. Талановитий викладач та новатор, він зробив великий внесок у розвиток сучасної української психіатрії. Більше на sumchanka.info.

Кар’єрні злети

Євген Олексійович народився 24 лютого 1899 року у місті Путивль Сумської області. Після школи, у 1908 році він став студентом Курської гімназії, а у 1916 році поступив на медичний факультет Харківського університету. Під час навчання у виші Євген Олексійович працював волонтером при кафедрі фізіології. 

Плани амбітного юнака перекреслила хвороба. Він був змушений перервати навчання, проте все одно працював – став дезінфектором та за сумісництвом медбратом у одній з лікарень Курської області.

Згодом Попов повернувся до університету, який закінчив у 1924 році, а потім став аспірантом кафедри психіатрії Харківського медінституту і в 1927 році захистив дисертацію.

Тепер вже як науковий співробітник,  Євген Олексійович починає працювати в психоневрологічній  Академії (вона ж – Інститут клінічної психіатрії та соціальної психогігієни) ординатором, а згодом стає доцентом, потім – завідувач клінікою, суміщаючи діяльність з посадою завідувача кафедри психіатрії Харківського медінституту. Отже, кар’єра амбітного сумчанина іде в гору, а він невтомно підкорює нові вершини.

Визнання за кордоном

У 1929 році Євген Олексійович поїхав до Німеччини у відрядження. За кордоном він скрупульозно вивчав патогенез та природу психічних розладів. В Німеччині він відмовляв собі у всьому – жив скромно, у скруті, а всі гроші витрачав на книги. До речі, Попов був поліглотом – він відмінно зав німецьку, французьку та англійську мови. У вченого була просто феноменальна пам’ять. Він пам’ятав багато віршів і залюбки декламував їх, вивчав культуру та літературу різних країн.

Повернувшись з Німеччини в Україну, Попов повернувся до роботи в інститут психіатрії. У квітні 1933 року Євген Олексійович став професором. А у травні 1940 року – доктором медичних наук. 

З початком Другої світової війни він переїхав у Ташкент, де допомагав пораненим у шпиталях і консультував пацієнтів Республіканської обласної лікарні. Вже весною 1945 року він повернувся в Україну – у Харків. Тут він обіймав посаду заступника директора з наукової роботи у місцевому психоневрологічному інституті  та завідувач психоневрологічною клінікою.

Згодом  він переїхав до Москви, де очолив кафедру психіатрії Московського медінституту, а також працював у психіатричній клініці ім. Корсакова, де обіймав посаду заступника директора з наукової роботи.

Неоціненний внесок

Внесок Євгена Олексійовича у розвиток сучасної психіатрії важко переоцінити. Саме він сформульована нову теорію галюцинацій, в основі якої лежить часткове гальмування кори головного мозку, а не патологічне збудження, а також розробив оригінальну “біологічну” концепцію розвитку шизофренії.

Крім того, Попов започаткував велику школу лікарів-психіатрів України і Росії –  його учні стала провідними вченими-психіатрами. 

Сумський психіатр був талановитим викладачем. На його лекціях студенти захоплено ловили кожне слово свого наставника, а він вмів доступно і цікаво викладати навіть складні дисципліни. Євген Олексійович Попов за своє життя та кар’єру видав близько 130 наукових праць.

Євген Олексійович достойно представляв Україну на спеціалізованих профільних конференціях у Чехословаччині, Швейцарії, Австрії, Румунії, Данії, а також виступав з лекціями в Китаї.

Життя великого вченого забрав інфаркт – Євген Олексійович Попов помер на 62-му році життя.  Його не стало 6 червня 1961 року.