Сучасна Сумщина – це поєднання віковічних традицій різних регіонів України: Слобожанщина, Сіверщина, частково сусідня Полтавська область та навіть Полісся. То ж не дивно, що мода нашої області була розмаїта та багатогранна, мала суттєві відмінності й власні «розпізнавальні знаки» для кожного куточка. Це стосується не лише одягу, але й образу в цілому, зокрема, взуття. Більше на sumchanka.info.
З козацьких давен
Мешканцями Сум ще у ХVІІ столітті була публіка різного соціального статусу та походження, що чітко відображалося в зовнішньому вигляді представників різних верств населення. Це і козаки, і міщани, і служиві, і селяни. Звісно, різнилося і взуття, яке обирали представники різних класів. В основному його виготовляли зі шкіри, і, що несподівано, кори дерева. Останні варіанти дуже погано збереглися, адже час не шкодує такий недовговічний матеріал, проте деякі експонати все ж можна побачити в місцевому Сумському обласному краєзнавчому музеї.
Якщо говорити про вподобання представників різних прошарків суспільства, то, наприклад, козаки обирали особливі чоботи без каблука, на європейський манір. До речі, вони були популярними у XVII сторіччі на території Речі Посполитої. На такому взутті обов’язково були залізні підковки. Примітно, саме такі козацькі чоботи вперше було знайдено на місці Берестецької битви, де велися археологічні роботи.
Зазвичай взуття складалося з таких обов’язкових елементів: передок, халява, задник і м’яка підошва. Чоботи зазвичай були широкими для зручності, мали негострий носок, задник і підошву виготовляли з декількох шарів шкіри, а для надійності і зносостійкості лаштували луб’яні прокладки біля п’ятки. Підбори заміняли підковою, яка трималася на трьох шипах – зовні вона виглядала як пласка скоба чи зігнута дугою смужка.
Звичайно, в залежності від сезону і призначення чоботи мали і різну висоту. Були низькі до середини литки, або до коліна.
Взуття на всі випадки
Якість та зовнішній вигляд взуття залежав від типу, фактури та обробки шкіри. Головними способами обробки матеріалу були юхту, кардибан, сап’ян. Юхта зі шкіри молодих бичків ідеально підходила для низьких чобіт – вони виходили цупкі і водонепроникні в порівнянні з іншими варіантами взуття.
Дорога фарбована тонка, але міцна шкіра кіз, овець, телят чи молодих коней (кардибан або сап’ян) ставала у пригоді при виготовленні святкового взуття «на вихід».
В повсякденному житті жителів Сумщини популярністю користувалися постоли – чоботи з товстої, проте м’якої ялової або свинячої шкіри. На вигляд це було стягнуте взуття без халяв. Їх ще називали ходаки чи моршні. Таке зручне і просте взуття носили звичайні селяни, ремісники незалежно від сезону.
Що носили в різних куточках Сумщини
Якщо казати про регіональність, то тут теж є свої особливості, адже у різних куточках Сумщини у місцевих були свої вподобання.
Наприклад, в сумській частині Полісся обирали личаки – плетене взуття з кори дерев. Робили його з липи, верби, лози чи в’яза. Цікаво, що на один личак треба було витратити сім двометрових ликових смужок, завширшки по 1,5–2 сантиметри. Таке взуття було не довговічним. За рік селянин в середньому міняв 50–60 пар личаків.
До речі, в полтавській частині Сумщини перевагу теж віддавали личакам або дерев’яним довбанкам. Мешканці Слобожанщини одягали чоботи на високих підборах із залізними підківками. Жіноче взуття мало велику кольорову гамму: в гардеробі представниць прекрасної статі були чорні («чорнобривці»), червоні, зелені («сап’янці») або жовті халяви. Жінки також носили високі шнуровані черевики.
Незаможні селяни мали шкіряні постоли, що називалися коти. Парубки обирали чоботи з високими вистроченими халявами, а чоловіки — чоботи з низькими халявами, які називалися чирики.
