У 1973 році на XVI Міжнародному фестивалі документальних і короткометражних фільмів у Лейпцигу українська документалка “Роменська мадонна” зайняла перше місце й була нагороджена премією “Золотий голуб”. Це була робота чудового українського режисера Анатолія Слісаренка. Про героїню цього фільму та нелегку історію її життя читайте на sumchanka.info.
Робота медсестрою
Вона не була відомою, або хоч якоюсь актрисою чи письменницею. Вона не воювала під час Другої світової на фронті, вона не зробила геніальних відкриттів. Але ця жінка зробила дещо більше й значуще. Вона разом зі своїм чоловіком дали надію на майбутнє мало не п’ятдесяти дітлахам-сиротам.
Олександра Деревська народилася у місті Грозний, що в Чечні, у 1902 році. ЇЇ батько був робітником нафтових промислів у Грозному. Молода дівчина закінчує тут гімназію й вступає на курси медичних сестер. Спочатку громадянської війни в росії, вона працювала у грозненському шпиталі, доглядаючи білогвардійців, та пізніше перейшла до санітарної частини Червоної армії. У госпіталі відбулось знайомство молодої Олександри з її майбутнім чоловіком Омеляном.
Саме тут Олександра Аврамівна з чоловіком усиновлюють першу дитину. Нею виявився брат чоловіка Омеляна, якого подружжя хотіло врятувати від голоду. Потім було всиновлено ще двоє дітей, чиї батьки загинули на фронті, від хвороб та голоду.
Друга світова війна
Після початку Другої світової війни Олександра Деревська працювала у Сизранському дитячому будинку директором. Потім сім’я переїхала до Ставропольського краю, але їхали не самі. З цього дитбудинку разом з собою взяли й усиновили семеро діточок, які залишились без батьків, без батьківської любові й опіки.
У Ставропольському краї доля звела сім’ю Деревських з дітьми, яких евакуювали з блокадного Ленінграда. Не спробувати допомогти хоч комусь із сиріт сім’я не змогла, а тому було усиновлено ще дев’ятеро дітей.
Історії всиновлених дітей були більш менш схожими. Батьки загинули на фронті, або померли від якихось хвороб, дітей віддавали у дитячі будинки. Але в якийсь момент їм щастило, тому, що на їхньому шляху зустрічалась Олександра Аврамівна Деревська. До слова на той час у сім’ї вже було 17 дітей.
Потім доля занесла багатодітну сім’ю у місто Ромни, що на Сумщині. Тут вони отримали великий будинок з садом та городом. Сім’ї навіть виділили для користування вантажний автомобіль. Люди допомагали Деревським хто чим міг. Їм висилали одяг й харчи з усього радянського союзу, й навіть з-за кордону. Відомий, наприклад, такий випадок: Павло Тичина дарував дітям різноманітні книжки, щоб було що читати. А одного разу взяв та й прислав у подарунок справжнісіньке фортепіано.
А Олександра Аврамівна, живучи у Ромнах, залишилась собою й усиновила тут ще десятьох діток. Розповідають, що доволі часто в ті часи біля їхнього будинку знаходили залишених немовлят лишень з запискою, на якій значилось ім’я дитини.
Роменська мадонна
Саме так прозвали цю героїчну жінку. Звичайно, що посприяв цьому однойменний фільм, який зняли вже після смерті жінки. Досить цікава історія його появи.
Коли автори з написаним сценарієм прийшли у Держкіно там були не в захваті від цього й по секрету сказали, що про мертву людину кіно знімати не будуть, грошей не дадуть. Але цей сценарій потрапив на очі відомому режисеру Анатолію Слісаренку, який буквально захопився цією історією. Якими вже правдами й неправдами вибивав дозвіл на фільмування й гроші на кіно Анатолій Олексійович, це лише йому відомо, але він його отримав й кіно було знято.