Цю жінку з упевненістю можна назвати берегинею традицій та роду. Значення її етнографічних досліджень важко переоцінити, а дослідження весільних обрядів та звичаїв, що побачили світ у 1900 році, не втрачають актуальності й у XXI столітті. Більше на sumchanka.info.
Коротка біографія
Пелагея Бартош (у заміжжі – Литвинова) з’явилася на світ 3 жовтні 1833 році на хуторі Теребень, що був біля села Землянка Глухівського повіту Чернігівської губернії. Село збереглося, та знаходиться тепер до Глухівського району Сумської області.
Батько Пелагеї, Яків Якович Бартош, був дрібним землевласником, що не зміг підтвердити своє дворянське походження. Мати Пелагеї, Єлизавета Федорівна, походила зі знатного роду Туманських. Дідом майбутньої дослідниці був перекладач і видавець, член Російської Академії наук Федір Йосипович Туманський.
Дитинство Пелагеї пройшло у м. Хмільник. Мати дівчинки померла рано, а в 1848 році не стало й батька. Початкову освіту Пелагея отримала в приватному пансіоні Г.К. Серебрякової у м. Шостка, з 1847 року по 1852 навчалася у Єлизаветинському інституті для шляхетних дівчат у Москві.
У 1853 році Пелагея вийшла заміж за поміщика із Чернігова, Петра Олексійовича Литвинова. Його дядько, Олександр Маркович, був істориком та етнографом. У родині Пелагеї Яківни та Петра Олексійовича було десятеро дітей – сім синів та три дочки. Родина жила у маєтку Петра Литвинова у с. Богданове. Освітою та вихованням дітей Пелагея керувала самостійно. З часом, як діти підростали, родина переїжджала за місцем навчання дітей і мешкала в Глухові, Новгороді-Сіверському, Ніжині та Києві.
Громадська діяльність та дослідницька робота
З 70-х років ХІХ століття Пелагея Яківна займає активну громадську позицію. Вона активно допомагає дитячим будинкам, бере участь в обговоренні актуальних питань. Передусім, її хвилює «жіноче питання»: у своїх публічних доповідях та виступах Пелагея Литвинова-Бартош неодноразово говорить про необхідність покращення становища жінки у суспільстві та про гендерну рівність.
У 1872 році П. Литвинова-Бартош закінчила Луб’янські курси Гаріє у Москві та дістала право на викладання. У 1875 році вона заснувала школу початкової освіти для дітей у Києві. Для вихованців своєї школи Пелагея Яківна упорядкувала посібники «Абетка для народних шкіл» та «Оповідання для дітей». Свою педагогічну діяльність пані Пелагея будувала на методиці К. Ушинського, вважаючи, навчання дітей різних соціальних щаблів має відбуватися за однаковими навчальними програмами та підручниками. «Абетка» Пелагеї Яківни була написана простою і доступною мовою, що зрозуміла для дітей України. Підручник містив алфавіт, основи правопису та арифметики поряд з яскравими ілюстраціями, проте були вилучені тексти молитов. На жаль, школа Литвинової-Бартош не мала стабільного фінансування і проіснувала недовго.
Пелагея Литвинова-Бартош протягом всього життя займалася збором зразків народних орнаментів, робила замальовки візерунків вишивки, ткацтва, малюнків на кераміці та дереві, збирала техніки створення писанок. Результатом її плідної та скрупульозної праці стала збірка «Південно-російський народний орнамент», що була видана у 1878 році. Збірник складається з 20 таблиць, що містять орнаменти для вишивки, ткацтва та писанкарства, притаманні Глухівському повіту.
Займаючись далі етнографічними дослідженнями Глухівщини, П. Литвинова-Бартош у 1879 році видає наступну працю – «Збірка народних російських візерунків для жіночого рукоділля», що складалася із 10 таблиць з ілюстраціями. Навесні 1902 року вийшов другий випуск збірки «Південно-російський народний орнамент». Це видання отримало дуже схвальні відгуки сучасників. Ця праця є однією з найкращих досліджень Пелагеї Яківни. Збірка складалася з 20 таблиць за зразками орнаментів для вишивки, ткацтва, створення килимів та писанок, що були зібрані у чотирьох повітах Чернігівської губернії.