Сім’я цукрозаводчиків Харитоненко тісно пов’язана з історією Сум і Слобожанщини. Їх вклад у розвиток Сумщини складно переоцінити. Але не варто забувати і про жінок славетного сімейства.
Багато говорять по чоловічу лінію родини Харитоненко, але вкрай мало згадують про дружину представника відомої династії сумських меценатів – Павла Харитоненко, Віру Андріївну Харитоненко (у дівоцтві – Бакєєва). Жінка хоч і залишалася в тіні відомого на всю Слобожанщину та Україну «цукрового короля», але не залишалася осторонь благодійних справ та меценатської діяльності. Більш детально про її долю у нашому матеріалі на сайті sumchanka.info.
Благородна меценатка
Наприклад, вона сумлінно опікувалася дитячим Наталіївський притулком за адресою вул. Троїцька, 20, який у 1906 році перекваліфікували в жіноче училище-пансіон для дівчат з багатодітних сімей та сиріт. В народі заклад отримав назву «пансіон шляхетних дівчат». Юні майбутні леді завдяки Вірі Андріївні отримали змогу здобути освіту не гірше, ніж у жіночій гімназії.
Дружина Павла Івановича сама відбирала учениць, опікувалася ними, слідкувала за успіхами, брала безпосередню участь у вихованні. Сердечна жінка переймалася долею своїх вихованок аж до самого заміжжя, запрошувала на літо до своїх маєтків та дбала, щоб ті влаштувалися на хорошу та достойну роботу. Після закінчення училища дівчата отримували не лише професію, але й непогану одноразову грошову виплату. Багато з випускниць закладу ставали вчительками та викладачками, помічницями наглядачок в дитячих притулках.
Дитячий притулок, а потім – жіноче училище в Сумах, яким опікувалася Віра Харитоненко
До речі, багатьом з дівчаток Віра Харитоненко влаштувала і особисте життя – вона підбирала їм достойну партію з-поміж службовців свого чоловіка.
Віра Андріївна мала славу чуйної і доброї людини. Особливе співчуття вона проявляла до нужденних та не залишалася осторонь їх бід та поневірянь.
Погорільцям допомагала відбудовувати хати та пошкоджені господарські будівлі, молодятам з бідних сімей дарувала худобу – волів чи корів, тим, у кого була «підприємницька жилка», допомагали відкрити крамницю та розпочати власну справу. До свої підлеглих, обслуги маєтків та економій вона завжди ставилася шанобливо та з повагою, не шкодувала теплих слів, була готова прийти на допомогу.
На свята Віра Андріївна дарувала сімейним робітникам цукерки, печиво і навіть дитячий одяг для маленьких непосид. А на Новий рік турботлива хазяйка презентувала іграшки на ялинку і завжди турбувалася, щоб у кожному домі був новорічний пухнастий символ.
Біль матері
В житті у Віри Андріївни були важкі випробування – жінка втратила доньку Зінаїду та сина Гліба. Дівчинка померла від дифтерії, а її скорботні батьки замовили на її могилу пам’ятник авторства великого французького скульптора Арістіда Круазі – “Янгол з дитиною”. До речі, копія монументу знаходиться в паризькому Луврі. Гліб теж помер у дитячому віці від апендициту. До речі, бюст хлопчика, що став сімейною реліквією і перейшов до нащадків цукрових магнатів, теж належав авторству все того ж Круазі. Так, Віра та Павло Харитоненко опікувалися трьома дітьми – Оленою, Наталею та Іваном.
Скульптура «Янгол з дитиною» на могилі Зінаїди Харитоненко в Сумах
Після смерті відомого чоловіка у 1914 році, Віра Андріївна взяла всі родинні справи у свої руки. З початку революції родина цукрозаводчиків змушена була емігрувати в 1919 році, втративши майно та кошти.
До речі, у період Першої світової війни саме Віра Андріївна надавала допомогу родинам військових, на власні кошти утримувала санітарний потяг, керівником яго був її син Іван Павлович. Через 10 років після смерті коханого чоловіка, у Німеччині не стало і самої Віри Андріївни, а через рік у Мюнхені застрелився і син Іван.
