Мода крокує в ногу з часом, змінюється, «приміряє» нові образи, фасони, крій, матеріали, але,як відомо, вона циклічна. Сучасні українські і не тільки дизайнери часто черпають натхнення в споконвічному етносі, народних та національних традиційних особливостях, колориті, що притаманний кожному регіону нашої країни. Не є виключенням і Сумщина, більше того,культурологічну спадщину регіону чітко можна прослідкувати через народний одяг. Так що ж носили наші прабабусі сто років тому? З’ясовуємо це у нашому матеріалі на сайті sumchanka.info.
Практична краса
Тоді перевагу віддавали натуральним тканинам, виготовленим ручним способом з льону та конопель розповідає директорка Ямпільского краєзнавчого музею Олена Тахтай. З розвитком мануфактури в життя сумчанок ввірвались легкий сатин та ситець. Природно, все модне та «трендове» одразу підхоплювала молодь. Так,у гардеробі модниць з’являлись картаті спідниці, набивні хустки, декоровані чорним «плюшем», коленкорові сорочки.
Весь образ будувався за принципом багатошаровості: натільне, поясне, плечове, верхнє, прикраси, головний убір. Стриманість та охайність були головними критеріями вибору ансамблю.
Спеціалістка «Харьковского областного організаційно-методичного центру культури и мистецтва» Галина Лукьянець розповідає, що в кінці ХIХ сторіччя святковий слобожанський жіночий костюм складався з сорочки, спідниці та керсетки (верхній жіночий одяг без рукавів).
Саме остання була найдорожчим елементом жіночого гардеробу, але й «зносу» такій речі не було. Керсетки виготовляли з тонкої вовни, сукна, оксамиту, атласу, шовку. Особливістю слобожанського варіанту була гарна майже ювелірна машинна вистрочка.
Що стосується вишивки та орнаментів та інших ручних видів декорування, що прикрашали вбрання сумчанок, то тут були свої автентичні особливості. Наприклад, на Сіверщині ( Конотопський та Шосткинський райони) були особливо популярними техніки лічильної гладі, вирізування, штапівки, тамбуру та хрестика, змережування.
А ось на Слобожанщині ( південно-східні райони сучасної Сумщини) переважав рушниковий шов – гладь з особливим орнаментом – землеробною символікою, адже ці регіони вважалися особливо життєдайними та врожайними. Своєрідними символами засіяного поля, були точки, ромби та хрести в квадратах, що відображали поля і ниви.
До речі, на Слобожанщині сорочки не вишивали спереду, а лише декорували подол та рукави – саме ті частини ансамблю, що були «на виду».
Особливо вишуканою вважалася так звана «панська вишивка» – гладдю білими нитками на білосніжному полотні. «Панське шитво» прийшло на Сумщину з Голландії та Німеччини, українські ж панянки перейняли техніку з європейських книжок. Білі шовкові нитки на вишуканій та тендітній батистовій тканині виглядали підкреслено елегантно.
Аксесуари не тільки для краси
Якщо казати про прикраси та ювелірні вироби, то їх можна в вважати таким собі красномовним показником соціального статусу. До того ж вони були одним з важливих складових весільного посагу. Так, у моді були прикраси з «дутого» скла, бурштинове намисто, срібні натільні та нагрудні хрестики.
До слова, на Слобожанщині разом з намистом та срібними чи золотими дукачами носили велику кількість декоративних хрестиків.
А ось у 40-50-х роках минулого сторіччя в моду ввійшли «лускавки» – скляне намисто, що нагадує новорічні іграшки. Часи тоді були нелегкі, люди бідували, але жінкам все одно хотілося виглядати гарно та святково.
І куди ж без головного убору! Головний убір представляв собою цілу складну конструкцію і був особливим «видом мистецтва». Такі аксесуари виготовляли з натуральної тканини та декорували вручну.
Традиційним головним убором були хустки. Їх одягали спочатку поверх очіпка, а потім – окремо. П опулярністю користувалися варіанти з набивним орнаментом та тороками. Але особливим «шиком» були «закордонні» аналоги перських та індійських шалей – квадратні хусток з тонкої вовни з квітковим або східним (турецьким) візерунком.
А що до білизни? В сучасному традиційному уявленні її … не було. Натомість замість спіднього носили натільну сорочку, що складалась з декількох елементів: верхньої з тонкої тканини, та нижньої – з грубішої.
Окремої уваги заслуговує взуття. В другій половині ХIХ сторіччя сумчанки взували «чорнобривці» – чоботи зі шкіри двох кольорів. Знизу вони були зазвичай коричневі або чорні, а халяви – жовтого, червоного або зеленого відтінку. «Чорнобривці» гарно декорували, адже це було взуття «на вихід».
