Мода мінлива. Передбачити її тенденції під силу тільки фахівцям. А як одягалися жінки Сумщини минулих років? Це питання почала детально розбирати директор краєзнавчого музею м. Ямпіль Олена Тахтай.
Проєкт «Регіональний одяг: Ямпільщина» Олена Тахтай заснувала у 2011 році. Його основною метою є дослідження та збереження традицій через національний одяг. У рамках проєкту проходять етнографічні подорожі, зустрічі краєзнавців, колекціонування речей та інше. Свої досягнення дослідники представляють в ході яскравих виставок, просвітницьких програм та майстер-класів. Більше на sumchanka.info.
Основні характеристики вбрання дівчат та жінок
Основою вбрання мешканок Сумщини минулих часів було пошарове накладання предметів одягу: першим одягали натільний одяг, далі по черзі накладали поясне вбрання, плечове, верхнє та головний убір. Загалом одягу була притаманна пишна форма. Для пошиття використовували натуральні тканини. Декорували одяг власноруч вишивкою, аплікацією, тканням та іншим.
Полотно для пошиття одягу виготовляли вручну з льону та конопель. «Крамна матерія», як тоді називали, з’явилася на ринку тільки після належного розвитку ткацького фабричного виробництва. Найпопулярнішими тканинами відразу стали сатин та ситець – ці тканини були легкими та різноманітними. У гардеробі сільських модниць швидко знайшли місце картаті спідниці, коленкорові (з тонкого полотна) сорочки та хустки з набивними візерунками.
За неписаними правилами тих часів зовнішній вигляд дівчат та жінок мав бути дуже стриманим: довжина частин вбрання має бути нижче ліктів та колін та обов’язково покривати живіт. Дівчата та жінки волосся не стригли, воно було довгим.
Декорування одягу
На різних частинах одягу вишивали або вибивали різні візерунки, робили декоративні шви та прикрашали ґудзиками. На Сумщині вишивали лічильною гладдю, хрестиком та тамбурним швом, а також робили мережки та вирізування.
У фондах краєзнавчого музею м. Ямпіль є речі, які декоровані білою вишивкою, або «панським шитвом». Цю техніку майстрині із села взяли із панських маєтків, оскільки так прикрашали панський одяг та предмети побуту. З Голландії та Німеччини прийшла мода на вишивку гладдю шовковими нитками білого кольору на тонкій батистовій тканині. Візерунки для оздоблення одягу українські панянки вибирали за європейськими посібниками, де докладно була описана ця техніка шиття. Тому в білому вишиванні не знаходять ознак національності.
Прикраси та головний убір
Жіночі чи дівочі прикраси відповідали соціальному статусу своїх володарок. Прикраси дівчини були обов’язковою складовою весільного посагу. Популярними на Сумщині були прикраси із «дутого» скла, намиста з бусинами бурштину, натільні хрестики зі срібла.
Жіночий головний убір на Сумщині мав передусім виконувати своє призначення – бути практичним та зручним. За традиційними суспільними правилами, заміжні жінки не мали показуватися на вулиці з непокритою головою. Ходити без головного убору могли тільки дівчата. Зазвичай заміжні жінки носили хустки фабричного виробництва з набивним малюнком та тороками. Такий предмет одягу з’явився після початку використання анілінових барвників у текстильній промисловості.
Головний убір сумчанок являв собою об’ємну конструкцію з кількома складовими частинами. І чим більше таких складових – тим гарніше. Основними частинами були намітка та очіпок. Для виготовлення головних уборів використовували натуральні матеріали, потім їх вручну декорували.
Особливим шиком у давнину вважався мати ексклюзивні предмети одягу. Так у шафах наших бабусь з’являлися пояси, гамани, носові хустинки з вишивкою, різноколірні стрічки з атласу. Як говорили тоді: «Одяг прикриває тіло, але розкриває душу!»